«Ігри розуму» від Лисиці, або Епітафію треба заслужити

Собори душ своїх бережіть, друзі

О.Гончар

Від манвантари (стан усезагальної активності у східній традиції) до пралайї (стан спокою) – одне життя. Від пралайї до манвантари – одна прижиттєва кенотафія. Від життя до смерті – один кросворд. Умова одна – літери вписуємо кров’ю, людська помста інших чорнил не має. Хоча…

ПО ГОРИЗОНТАЛІ

«Незнайомець поволі підійшов до скриньки. Інший Незнайомець сьогодні збирався прожити ще один день. Інший  Незнайомець вийшов з палацу в Кончі-Заспі. Інший Незнайомець знав, що наказ виконають саме так».

Наша гра мусить відбутися. Так мусить бути. Тому що не може бути по-іншому. По-іншому вже було.»

І гра почалася, графа за графою випадокрозкреслив усі комірки «кросворду смерті». Місце там знайшлося не тільки для президента «Ніки-Компані», а й для його тестя, коханки та найближчих соратників у «справах темних». Вісім красивих ходів – і надпотужна конструкція подавиться своїми ж уламками.

«Сердечник» Никонов (людина бездоганної репутації, на перший погляд) зірвав особливий джек-пот долі – можливість відвідати всі атракціони «земного Чистилища». Вісім кіл «НеДантівського пекла», сім увертюр до головної персони, на кону – життя, майстер-клас випадку – «як не зіграти в ящик».

Загублений у лабіринтах і ребусах, Никонов шукає захисту земного, зовсім не переймаючись  репутацією вічною. На допомогу йому спішать стражі порядку в погонах на чолі з Євгеном Кодаковським, а згодом до команди «Чіпа» примикає професор КНУ Богдан Лисиця (де-юре – на правах консультанта). Колесо смерті закрутилося, посипалися один за одним зникнення, погрози, красиві кенотафії, блискучі тактичні ходи невідомого Естета (так охрестив злочинця Богдан Лисиця за ерудиціюталіризм). Претендентів на роль земного вершителя – хоч відбавляй, підставляй кого-завгодно, і є шанс, що влучиш. Проте автор тримає інтригу до останнього слова. І «Всевидящим оком» виявляється (чи навіть виявляються) незвичайні особи, нетипові криміналісти, які пишуть не кров’ю, а справедливістю.

Лисиці до снаги хай не легка, проте цікава загадка. Він – психолог, стратег, словолюб, дотепник. Своєю «лисячою»наполегливістю він порушив ідеально вибудовану схему зі знищення неправедників. Естети визнали в ньому серйозного супротивника, проте згодом долі виявиться до смаку обіграти ситуацію так, що професор захоплюватиметься та співчуватиме «злочинцям у законі» (в межах морального).

Не обійшлося без чаю та кохання. «Greenfield» і Жанна – все, чого бракувало раніше, аби замкнулося коло Богданового щастя. Для тіла і душі – у такій же послідовності. Головне – не переплутати місцями.

Детектив без крові, любов без сексу, злочинець без покарання. Із такою анотацією мало хто б кинувся купувати ще одну претензію на якісний український роман. Проте «двічі коронованому письменнику» вдалося неможливе – оминувши правило «Шести С» (секс, страх, смерть і т. п), зайняти місце на полиці (поряд із двома попередніми      літздобутками) у свого читача.

А щодо усіх Незнайомців, із яких ми й почали «горизонталь», то «біс воскресав» майже у кожному. Проте щасливим ходом шахового короля, фігурилишилися на дошці, змістившись тільки зі своїх позицій. Благо, що доля обрала більш інтелектуальну гру, аніж «в чапаєва».

ПО ВЕРТИКАЛІ

Від епітафії до кенотафії – неправедність і не більше. Тому й шле Естет «непольовою поштою» дивні погрози-послання на адресу нечистої совісті. А рильце в пушку, по суті, в кожного другого, якщо зазирнути в чорнові варіанти життєпису. І всім же кортить «залізти брудними чобітьми до чужої світлиці». Тут і починається відлік чорного таймера. Нікому не хочеться нести свій хрест сумирно, мовчки. Тому й знаходять біси притулки в начебто дистильованих закутках. Та «Всесвітнє око» з небес пильнує за кожним воскресінням, за кожним чорним тріумфом.

Чом би не заповнити «клітинки життя» любов’ю й радістю, принаймні в своїй системі координат? Тоді б не знадобилися ні Шерлоки, ні Лисиці. Тоді б довелося порушити всі закони людського тяжіння, а це була б зовсім інша історія.

ПО ДІАГОНАЛІ

Якщо відкинути сам детектив, все вигадане і невигадане, то за кожним рядком «ПРИТУЛКУ ДЛЯ ПРУДКОГО БІСА» видніється трафарет звичайного життя, такого, яким воно є, без лірики й пафосу, без рими й афоризмів (хоча все перелічене органічно влилося в текст). Те ж саме чорно-біле існування, коли на одному із критичних перевалів ти продаєшся нечистому, як Фауст чи ДоріанГрей. Коли в магазині життєвих костюмів приміряєш шати ідеального фасону, твого розміру, але з синтетики і зовсім не до лиця.

Автор добре відчуває слово і ще краще відчуває людей. Красива, ритмічна, пересипана дотепами, крилатими висловами, інформативними вставками мова змушує гортати швидше сторінку за сторінкою. Якісної літератури сьогодні не так уже й багато, тому чудово розумієш, що в руках тримаєш вартісне дитя попсованого світу. Віриш у персонажів, ситуацію, постановку проблеми. Тому, здається, зовсім не здивуєшся, коли завтра на кафедрі свого університету зустрінешся з Богданом Лисицею.

Віриться, що кожен зрештою «прибере свою планету», як те радив Маленький Принц. Що «берегтиме собор душі своєї», як радив Гончар. Що «залишиться на своїй території», як радив Васильченко.

Якось класик зауважив, що слід знімати брудні чоботи при вході в літературу. Було б непогано, якби люди роззувалися перед тим, як влізти до когось у душу та й у своїй пильнували, аби інші не місили бруд колошами. Тоді й життя було б не суцільним кросвордом, а, скажімо, пізнавальною енциклопедією чи  цікавим цитатником…

СВІТЛАНА КРАВЧЕНКО