Коронація слова

Форум як акт милосердя

16.10.2013

Книжковий форум. Його довго чекають, ним несамовито тішаться і ще довго по тому як він відбудеться не можуть забути. Майже як про людину. Людину, яку ти любиш, але не можеш осягнути.

Я така як інші. Також чекала на Нього, тішилась а коли він закінчився, намагаюсь збагнути що ж це було?

Міжнародне свято спраглих читання? Успішний економічний проект окремих осіб під привабливим і благородним соусом «несення в маси Книжки»? Один з найпотужніших ритуальних вересневих дійств після закінчення якого ті, хто тут побували їдуть до дому сповнені чару нашого міста, вагітні новими помислами, зачавши нові стосунки, які живитимуть цю вагітність до успішних пологів… книгою (якщо ви письменник) чи цілющими рішеннями, якщо ви – читач? Чи так – натовп самозакоханих які стрічаються аби насолодитися оваціями за принципом «хваліть мене моя мамо і я вас буду», де пересічний, недосвідчений у таких тонких матеріях як добре спланована ейфорія піддається її чарам і спокусі, залишаючи на Форумі не одну сотню чесно зароблених грошей. (Варто зауважити, що книжки на форумі восновному значно дорожчі ніж зазвичай в книгарнях).

То що ж все-таки відбувається? Шалена кількість людей з різних міст, різних країн… Старі, молоді, підлітки і зовсім діти… Декого мами приносять ще в животику – це мабуть най відчайдушні читачі в майбутньому… Митці, бізнесмени, робітники, політики, школярі, безробітні… Заможні і не дуже… Але під час Форуму, наче у сауні – всі рівні. Завдяки любові до книжки? Чи саме ця любов витісняє (нехай накоротко, нехай лише на чотири дні) думки про дійсність. І нема кризи, нема втоми, нема непорозумінь, заздрощів, невдач. Є тільки Він. Форум.

Через те, що існує життя поза Форумом, через банальний інстинкт самозбереження, через свої власні презентації і автограф-сесії, через елементарну вихованість стосовно гостей я мала нагоду потрапити на обмежену кількість імпрез. Але як відомо: нічого не буває випадковим, а все що відбувається – заплановане згори.

Перше куди я потрапила – урочиста церемонія вручення книжкової премії «Найкраща книга Форуму-2013», яка традиційно відбувається у перший день ярмарку у Львівській обласній філармонії. Вхід лише по запрошеннях. Вільних місць багато. Схоже тут лише ті хто вручає і кому вручають. Посвячені, так би мовити. Якби не моя подруга і гостя, котра мусила бути на цій акції як представник одного з партнерів Форуму, я б охоче знайшла можливість якомога швидше покинути захід. Такого маю досить ще з радянських часів. У врученнях нагород досі нічого не змінилось. Свій до свого по своє. Але нема зле, щоб не вийшло на добре – я стала свідком чудового виступ з привітальними словом Джеремі Стронга, автора «Нових пригод ракети на чотирьох лапах», ( його твори переклало українською і видало окремими книжками Видавництво Старого Лева), який не дав забути, що на дворі – двадцять перше століття і що окрім пафосу існують інтелігентні жарти і просто Життя у всіх його проявах. Відомий на весь світ чоловік вважає своєю основною збоєю гумор. Чи не варто до нього дослухатись?

Наступного дня я побувала на іншому (у всіх значеннях) врученні нагород – від всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова», що відбувався вже традиційно в стінах «Лівого берегу». Там зустріла тих, кого читаю, ким захоплююсь, тих, хто сьогодні творить українську сучасну літературу і… не втрималась – почала признаватись в любові. Володимиру Лису за «Острів Сильвестра», завдяки якому раз і назавжди втямила – українська література – самодостатня, Наталці Шевченко за «Найзаповітнішу мрію» зі збірки «Жити-пити», під час прочитання якої плакала, а після – кілька днів боялася взяти чарку до рук. Ірині Черновій (Люко Дашвар) за тепло і готовність підказати, помогти… Та й багатьом іншим просто за те, що вони є…

Наступною акцією, куди потрапила (можливо, лише тому, що брала в ній участь) – «Літературний андеграунд у супроводі аргентинського танго». Тож не можу не поділитись своїми враженнями від цього дійства за участю Лесі Мудрак, Юлії Нестерової, Володимира Вакуленка-К., Євгенії Чуприної, Юрія Рудницького, Олени Заславської, Уляни Дудок, Ірини Кравчук, Оксани Боровець, Ростика Кузика та мене самої, де почесним гостем виступив танго-клуб «Бандонеон» та школа танцю танго “Barrio de Palermo”:

Попри зірковість учасників і неабиякий ажіотаж напередодні, на акцію прийшло дуже мало шанувальників андеграунду, поезії і… танго. Можливо, холод (дійство відбувалось на відкритому літньому майданчику музею Ідей), можливо, паралельність акцій зі ще більш зірковими учасниками спонукали до, практично порожнього, заходу. А даремно. На ту годину, коли читалася поезія і танцювали пари, нечисленні глядачі непомітно для себе самих перемістилися наче в інший простір. Аргентина, сонце, кастаньєти, тонкотілі жінки, відчайдушні мачо, мелодика рідного слова, несподівані образи, влучні метафори… А ще – та одержимість учасників які, не зважаючи на низькі градуси, танцювали в костюмах, читали в сукнях, аби ніщо, геть таки ніщо не завадило слухачам насолодитися вповні. Хотілось засипати усіх квітами, аплодувати і аплодувати на стояче, щоб хоч якось віддячити за те нерозважливо розкидане тепло слів. Такими безкорисними вміють бути лише… поети.

Ще одна подія залишила свій відбиток у спогадах. НЕП. Ніч Еротичної Поезії, що проходила в театрі Леся Курбаса. От де не було де й яблуку впасти. Та що там яблуку. Там не було чим дихати… Можливо, тому, що все видихала-вичитала-вимовила Леся Мудрак – Міс Катарсис, як сама себе називає чи Кандидат Еротичних Наук як жартома називають її брати Капранови, а, можливо, видихали слухачі після виступу львівської легенди – Юрія Винничука, зачувши вірші котрого, моя столична подруга вискочила з балкону з розширеними від здивування очима і питанням яке вочевидь застрягло їй в горлянці, бо ще довго не могла прийти до тями і видавити з себе бодай який звук.

«Що то було?» – нарешті спитала.

Мусила проштовхатись до билець балкону, щоб зрозуміти хто чи що так нажахало подругу. Вона ж моя гостя і я вважала (про мене – досить слушно), що несу відповідальність за її нервовий стан. Внизу, під ногами, наче гладіатор в римському Колізеї, читав свою еротичну поезію п. Юрко Винничук.

– Це ж Винничук, – намагаюсь заспокоїти, а сама щиро дивуюсь з її реакції. Не маленька, ж. – Відомий львівський письменник, поет, редактор… – про всяк випадок продовжую, хоч не вірю, що в Україні є людина, котра про нього не знає. Гаразд, у Львові.

– Та знаю, знаю, хто такий, – слава богу, – але ж чому так… брутально? – розпачливо.

Не знаю що їй відповісти, натомість пропоную випити коньяку – всяк легше.

Справді. Чому на поезію про танго, музику, про ліричні почуття – ніхто не прийшов, а на «брутальну» поезію повен зал глядачів. Вони гронами повисли на бильцях балкону і кожної миті готові проголосувати: чи вбити чи залишити живим переможеного поета…

«Брутальне» вабить, дражнить, лоскоче, вивищує, принижує, розпинає… Байдужих нема.

Чи не тому заступник директора Телерадіокомпанії «Культура» заборонив запрошувати Лесю Мудрак (до слова – ерудитку, інтелектуалку, КФН, яка вперше не Україні захистилася з теми «Еротична лірика: жанрова специфіка та ідіостилі») на будь-які радіопередачі? А на літтусівках сучасники (зі слів Лесі) соромилися, коли та виходила до мікрофону.

Чи не тому, прочитавши назву мого нового роману «Курва» на розкладці, восновному жінки кривлять роти з гидливою відразою, судомно пересмикують плечима, зневажливо зводять брови, пришвидшують ходу, нервово і авторитарно тагнуть геть за рукав маринарки своїх, не до місця, усміхнених чоловіків…
Бо вищі? Порядніші? Світліші? Святіші?

А як же Папа Римський Франциск, котрий вважає, що католицька церква повинна дистанціюватися від повчань у питаннях абортів, контрацепції та сексуальних меншин?
А як же тоді заклик понтифіка в інтерв?ю виданню Civilta Cattolica, що церква повинна стати більш милосердною, інакше їй загрожує «доля будиночка з карт»?
То чи Книжковий Форум – це не акт милосердя, що вчить терпимості і любові до ближнього?

Також була ще одна акція яка тривала усі чотири дні і яка не була в жодному офіційному розкладі Форуму – це літературні сніданки в моєму помешканню. Я попросила своїх гостей також відповісти на запитання: яка ж все-таки основна ціль Форуму і що таке форум для тебе особисто?

Ось що вийшло:

Лариса Ніцой (м. Київ, українська письменниця, авторка численних книг для дітей, дипломант конкурсу «Коронації слова, педагог, громадський діяч. ) : Там, на Форумі, заряджаєшся позитивом і живильною енергією на весь рік, щоб потім знову, через рік, гепнути об землю сірістю і буденністю, одягти крила і майнути на Форум за черговою порцією незабутніх вражень, радісних зустрічей, щасливого життя.

Вікторія Гранецька (Вінниця, українська письменниця-прозаїк, дипломант конкурсу «Коронації слова», журналіст, фотограф, психолог): … для мене Форум видавців – то передусім натхнення… А ще помітила: у книжок, привезених зі Львівського Форуму, якась особлива магнетична аура та й читаються вони зовсім інакше… особливо ті, що з автографами!

Жанна Куява (Київ, українська письменниця, літературний критик, керівник кореспондентського пункту газети «Сім’я і дім», дипломант конкурсу «Коронації слова», журналіст, член Національної спілки журналістів України.): Колись я запитала у брата-священика: «Скажи, а навіщо йти до храму людині, яка не розуміє, у чому суть Божої служби?», на що почула: «Побувати у церкві – це як навідати млин. Ти везеш туди зерно на молотіння, але сам при цьому нічого не робиш, лише чекаєш на готове борошно, бо саме за цим сюди й прибув. Однак ти виходиш з млина геть обтрушений білим мливом. Навіть не зрозумівши проповіді духівника чи співу церковного хору, але йдучи до храму з певною метою, ти виходиш звідти укритий, як мукою, Божою благодаттю, яка присутня у церквах. Ось чому важливо туди ходити. Бо звідти ти виходиш інакшим. Щасливішим…» Те саме мені думається і про храми книжкові, як от форум у Львові.

Ніка Нікалео (Львів, українська письменниця-прозаїк, дипломант конкурсу «Коронації слова», журналіст, телевидуча літературної сторінки на ТРК «Львів», генератор ідей і двигун Львівського жіночого літературного клубу.): Письменники завжди охоче зустрічаються тут один з одним і тусять по різних заходах, мають ціннний зворотній зв”язок з читачем.

Анна Хома (Львів, українська письменниця-прозаїк, дипломант конкурсу «Коронації слова», психолог): Я вірю, що настане день, коли на бестселери наших авторів буде такий самий попит у світі, як на новинки Стівена Кінга чи Дена Брауна. У цьому на мою думку основна цінність та ідея Форуму Видавців: створити попит на якісну українську книжку на кожен смак.

В’ячеслав Васильченко (Київ, український письменник, журналіст, науковець, педагог, дипломант конкурсу “Коронація слова”): Львівський форум – це фантастична подія. Нескінченне й невичерпне скупчення класних людей. Ну й книжок (звичайно!). Але скупчення цікаве й приємне. Енергетичне. Енергодайне. Енергообмінне. Тут стаєш стократ видющішим.

Автор: Христина Лукащук

партнери та спонсори