«Це диско має грати далі»: щира розмова з «коронованою» письменницею – вінничанкою Наталкою Доляк

Коротко охарактеризувати всі сфери професійного та творчого життя вінничанки Наталки Доляк завдання мабуть нездійсненне. Вона на стільки багатогранна особистість, що обмежитись лише короткою характеристикою «письменниця» було б нечесно відносно решти її іпостасей. Вона виховує дітей, працює журналістом, пише сценарії, має досвід роботи актрисою лялькового театру і перш за все – вона життєрадісна та харизматична особистість, жінка життя якої – готовий сюжет для бестселеру.  

Вже четвертий рік поспіль Наталка Доляк здобуває визнання всеукраїнського письменницького конкурсу «Коронація слова». Вона творить в різних жанрах і стилях, відтак, перемоги має в різних номінаціях. Цього року роман Наталаки Доляк «Чорна дошка» отримав спеціальну відзнаку «Вибір видавця». Журналісту «Інформаційної Вінниччини» пощастило поспілкуватись з талановитою колежанкою. Вона щира, відкрита та справжня. Каже все як є, не намагається грати чужі ролі і приміряти на себе модні образи, відтак і твори Наталки Доляк, і звичайне інтерв’ю з нею мають свій особливий настрій – настрій диско.

Наталю, це не перша Ваша перемога в конкурсі «Коронація слова», Ви вже маєте статуетки, відзнаки, призові місця, при чому в різних номінаціях. Розкажіть з чого починалось підкорення «Коронації слова» та українського читача зокрема?

– Підкорення читача – це така нестійка штука))) Я не думаю, що вже змогла його підкорити. Читач хоче, щоб облюбований автор не оступився, тому час од часу не дає йому ступити крок ліворуч чи праворуч від одного разу вибраного шляху. А я люблю змінювати і теми своїх текстів, і стилістику викладення. Мені цікаво шукати щось нове. Нехай навіть те нове й наразиться коли-небудь на несхвальний відгук котрогось із читачів чи навіть критиків.

Щодо моїх перемог на Коронації слова, то впродовж чотирьох років а саме з 2011 я щороку отримую якусь нагороду на цьому конкурсі. Але не треба думати, що все так гладко для мене почалось. До 2011 я два роки подавалась марно. Але не опустила руки. Переробила тексти, написала інші і мене помітили. Загалом у мене 6 дипломів – серед них – дві спец відзнаки за романи (2013, 2014 роки), два дипломи за романи (2012), лауреатство, а відтак і статуетка за 2 місце в номінації кіносценарії (2012) та диплом за п’єсу (2011). Як бачите найурожайнішим був 2012 рік – аж три відзнаки.

Починалось все з того, що я просто писала. Багато писала, отримувала схвальні відгуки від інтернет-читачів. А тоді з текстами треба було щось робити. От я їх і надсилала за зазначеною на сторінці конкурсу адресою. Все дуже просто)))

Розкажіть більш детально про кухню «Коронації слова». Чи є якась невідома широкому загалу специфіка участі в конкурсі? Можливо пам’ятаєте закулісні курйози, цікаві історії, тощо?

– Про кухню коронації слова біль детально я розповісти не можу, адже в журі не засідала, зсередини не куштувала ту кухню. Але курйозів зі мною на коронації траплялось чимало. На першій церемонії мені вручили не мій диплом і я нізащо не хотіла йти зі сцени. Мене вже звідтіля виганяла сама Ольга Сумська, котра вела церемонію))) Потім звичайно все владналось і моя нагорода знайшла свого героя… але якось так сталось, що диплом упав, скло розторощилось, а рамочка побилась і я привезла додому сам лиш папірець))) В 2012 році про мене забули й заміть трьох нагород дали на сцені лиш одну. Згодом сказали, що комп’ютер дав збій і показав мене лиш один раз замість трьох. Ну, може воно й до кращого. Бо ж в разі отримання відразу трьох нагород збій могла дати я)))

Що дало старт Вашій письменницькій роботі? Чому одразу почали з емоціно-напружених історій та гострих соціальних тем?

– Можливо далось взнаки моя теперішня професія – журналістська. Але я не починала з великих форм. Романи мені підкорились лиш після того, як я настрочила зо пів сотні оповідань. Усі вони є тепер в мережі на літературному сайті ГАК. Там лежить і найперша моя новела, яка називається «Візерунки раннього диско».

В 2009 році моя доросла дочка попросила розповісти якусь цікаву історію. Я розповіла і так цікаво розповіла, що подумала: «непогано було б цю правдиву (читай наполовину придуману) історію записати». Я її записала. Тоді знайшла літературний сайт і виклала туди. Думала, якщо мені ніхто не напише, або буде сварити за таку графоманію я більше ніколи не буду нічого писати. Але відгук був і саме цей відгук спонукав мене до подальшої роботи. Автор відгуку письменник Олесь Бережний написав «Це диско має грати далі». От воно й заграло.

Раніше Ви розповідали журналістам, що сюжети Ваших творів частково автобіографічні. Чи можете прикинути, який відсоток пережитих Вами особисто подій та емоцій в «Гастарбайтерках» та «Заплаканій Європі»?

–         З відсотками, як і з будь-якими цифрами загалом, у мене погані стосунки. Я можу сказати так: я пишу лише про те, у що вірю, що відчуваю, що бачу, як кінокартинку. Я не могла б описати якусь маракуйю, не скуштувавши її попередньо. Щодо «Гастарбайтерок» і «Європи», тут я можу сказати, що я була і гастарбайтеркою і біженкою. Тому писала не з чужих спогадів, а з власних.

Наталю, Ви маєте свій рецепт успішного рукопису? Чи враховуєте тенденції книговидавничої галузі, чи добираєте теми, жанри, персонажів враховуючи їх потенційну популярність, аби твір видався успішним комерційно?

– Ні. Іноді буває придумаю написати п’єсу чи роман про одне, а воно, зараза, бере й пишеться про інше. Моя задача почати писати, а далі текст водить мною. Можливо це не правильно, я не знаю. А щодо комерційної успішності, то це не до мене. Комерційною жилкою мене Бог обділив. Ну, і слава йому. Мені достатньо того, що він мені щедро відсипав)))

Які подальші горизонти бачите перед собою, які вершини плануєте підкорити? А також, яку глобальну мету Ви поставили перед собою в письменництві і чим готові пожертвувати заради її досягнення?

– Ніяких жертв, ніякої глобалізації, ніяких вершин. Це моє життєве кредо – пливти за течією, час від часу посилено гребти руками, аби не прибитись берега й не засохнути на ньому.

Як проходить звичайний будній день письменниці Наталки Доляк? З чого він починається і чим завершується, які корисні (або не дуже) звички Ви маєте в повсякденному житті?

– Кожен день проходить по іншому. Один день я можу як заведена щось робити, а іншим днем дивитись у стелю й отримувати від цього неабияке задоволення. Щодо звичок – їм забагато солодощів, матюкаюсь в часи найвищого емоційного піднесення, калякаю суржиком в соцмережах, за що отримую на горіхи від мовознавців різних штибів. Ну, і таке інше.  А завершується мій день зазвичай тим, що я 15 хвилин дивлюсь телевізор без звуку – це заколисує))

Чи важко Вам організувати свій робочий день, чи доводиться примушувати себе сидіти годинами в текстовому редакторі? Можливо Ви маєте свої маленькі хитрощі чи спеціальні техніки для більшої концентрації та продуктивності в роботі/творчості?

– Ніяких хитрощів, окрім традиційного «кнута й пряника». Спочатку я примушую себе сісти за комп і почати писати. В прямому сенсі прив’язую себе до стільця, щоб мене нікуди не потягло. А вже щось трохи написавши дозволяю собі щось смачне поїсти. Отак, як на галері))

Як налаштовуєтесь на потрібну хвилю? Яка атмосфера в кімнаті де творить Наталка Доляк? Розкажіть про свої джерела натхнення.

– Завжди кажу, що не люблю слово натхнення. Вірніше воно мені подобається, але до мене воно не дотичне. Атмосфера в кімнаті напружена, бо пишучи я весь час вимушена робити вигляд, що розмовляю із сином. А тому я завжди потрібна у найвідповідальніші моменти.  Коли в мене клеїться текст, йому неодмінно треба їсти чи в нього неодмінно закінчуються чисті штани. Ну, отаке))) 

Чим займаєтесь у вільний час, як зазвичай проводите свої відпустки/вихідні? Хто ваші друзі? Ви можете описати своє коло спілкування кількома словами?

– Мені здається, що я соціопатка. Я ненавиджу великі скупчення народу – різні народні гуляння, паради. Вільний час…. Е-е-е-е…. вільний час…. А що це таке? Моє коло спілкування – родина і декілька друзів, які збереглись ще з дитинства. Дякувати Богові вони всі живуть не в Вінниці і мені не потрібно щораз із ними стрічатись, щоб мати репутацію хорошої людини.

У Ваших дітей вже проявляються творчі здібності? Чим займається Ваша старша дочка? Чим дивує молодший син?

– Старша дочка актриса. Працює в Молодому театрі в Києві після закінчення університету Карпенка-Карого. У сина хист – він радіо, яке працює цілодобово)))

Ви багато років працювали на телебаченні, чи плануєте повертатись в журналістику? Як думаєте, яке майбутнє у «четвертої влади», зокрема на регіональному рівні?

– Я працювала багато років у театрі ляльок. А на телебаченні і зараз працюю і не думаю цю справу кидати. Мені подобається. Я люблю робити сюжети в новини. Чому? Бо щораз щось нове – не засохнеш)))

Ваші минулорічні літературні відкриття? Що порадите почитати тим, хто ще перебуває в стані творчого чи професійного пошуку.

– Іван Багряний, Курт Вонегут, Маркес.

Ваші пости на Фейсбуці можна цитувати, вони часто підіймають настрій, викликають масу позитивних емоцій і не тільки змістом, а й фірмовою формою подання. Чи не плануєте розвивати свої непересічні здібності в гумористичному жанрі?

– В минулому році я отримала на «Коронації слова» спецвідзнаку за кращий гумористичний твір. Олег Чорногуз, який власне й вручав мені цю відзнаку, написав на книжці, яку мені подарував: «Українському Шолом Алейхему». Для мене це знаково. Але написавши гумористичний роман (його назва «Де трава зеленіша») мені закортіло написати щось кардинально інше. Тому я взялась за тему голодомору. І вуаля – на теперішній коронації роман «Чорна дошка» відзначили видавці. Думаю скоро читачі зможуть прочитати цей непростий роман.

Дарина Уманська

Джерело: iVin