Pages Menu
Міжнародний літературний конкурс романів, п'єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей
Categories Menu

Опубліковано on Июл 8, 2014 in Вибране, НОВИНИ, Новини «Коронації» | Немає коментарів

Усе, що трапляється з нами в житті, маємо приймати гідно

Усе, що трапляється з нами в житті, маємо приймати гідно

фото: архів Тетяни Белімової

фото: архів Тетяни Белімової

Розмова з Тетяною Белімовою, письменницею, лауреаткою конкурсу «Коронація слова — 2014»

Цьогорічний конкурс «Коронація слова» минув у зовсім новій, незвичній атмосфері національної ідеї та патріотизму, символічно — у Центральному будинку офіцерів на вул. Грушевського. Рукописи на конкурс припинили приймати акурат 1 грудня 2013 року. Тому на їхніх сторінках іще немає подій з Майдану, з Криму, зі Сходу України — це все, мабуть, як цунамі, налетить наступного конкурсного року. Втім переможцем «Коронації слова —  2014» став соціально-історичний роман «Вільний світ» Тетяни Белімової, доцента університету «Україна», кандидата філологічних наук і до того ж неймовірно красивої жінки, яка мріє витратити заслужену премію на подорож удвох з чоловіком і написати нову захопливу історію.
— Твій перший роман — «Київ.юей», який здобув дуже високу нагороду на минулорічній «Коронації», — за жанром був зовсім інший, аніж цьогорічний переможець. Що трапилося? Ти щось для себе зрозуміла чи просто вирішила ризикнути?

— Мене завжди цікавили проблеми — суспільні чи історичні, передусім актуальні. Цікаво написати твір, який ніби за ниточку розмотує якусь історію з підтекстом. Так було і в «Києві.юей» — це сімейна драма, не просто адюльтер, не вибрики дружини й чоловіка, а певна колізія, яка, на жаль, трапляється в нашому житті. Типовість нетиповості… Адже всі ми розуміємо, що так не повинно бути, що родини створюють для щастя, любові та взаєморозуміння, а не на муку одне одному. Тому я не можу сказати, що цілком змінила концепцію творчості. Радше поміняла проблему — з любовно-психологічної площини перемістилася в соціально-історичну, адже проблема історичної пам’яті нині — одна з украй важливих!

koronaciya-belimova1

— Наявність історичної пам’яті характеризує зрілу націю. Чи є вона вже в новітній українській літературі?

— Як викладач літератури працюю з багатьма текстами. Творчість Івана Багряного завжди захоп­лювала, захоплює і не перестане захоплювати мене, бо він у своїх романах творив образ українця дієвого, борця, такого, якого, можливо, нам бракувало в час радянської експансії. Але в тому й сила слова, що воно програмує, створює «словесний портрет» явища, яке буде, народиться, постане за вказаною траєкторією. Ми бачимо, що герої Багряного «знайшлися» і в наш час.

Письменники, які завжди сповідували у своїй творчості патріотичні засади, закликали інших до активного спротиву режимові Віктора Януковича, ясна річ, не могли б залишатися осторонь. Коли слово розходиться з ділом, чи матиме моральне право такий «автор» творити й далі? Маємо достатньо прикладів з історії України, коли світоглядні засади творчості переростали в чітку й несхитну громадянську позицію. Починаючи від Тараса Шевченка, Олени Теліги, Олега Ольжича, Василя Стуса й аж до наших днів, коли чимало поетів і прозаїків України вийшли на Євромайдан і стали пліч-о-пліч із простими людьми.

Слово — потужна зброя. Вже маємо перший том поетичної антології «Небесна сотня», на підході другий том. І хай хто що каже, але історія завжди матиме свій вимір і в художньому дискурсі. Імена героїв, які офірували своє життя за наше краще майбутнє, буде вшановано у віках і не в останню чергу завдяки письменницькій праці.

Водночас мене безкінечно тішить наш нинішній стан літератури: кожен має цілковиту волю писати так, як бажає, без жодних цензурних і різних «партійних» обмежень! Художня література переживає нині справжній розквіт! І важливу роль у цьому відіграє «Коронація слова», адже цей конкурс спонукає багатьох авторів до написання художніх якісних і конкурентоспроможних текстів.

— Чи комфортно тобі було писати про родину? Чи думала, що можеш торкнутися їхнього наболілого або того, про що не хочеться говорити?

— Пишучи про родину, намагалася не розкрити сімейних таємниць! Усі скелети залишилися у своїх шафах (цілком можливо, вони приростуть до інших героїв в інших, не родинних історіях!). Я оповідала те, що в моїй родині й сім’ї мого чоловіка (бо частина мого романного дискурсу — це його «сімейна сага») ніхто ніколи не приховував. Так, тема Голодомору була тим болючим спогадом, про який і тепер тяжко говорити, але я думаю, що увіковічення пам’яті загиблих голодною смертю на сторінках художнього твору — це те, чого хотіли б наші родичі. Також з дитинства чула оповіді про бабусиного брата, який жив в Австралії. 1991 року пощастило побачити його, коли він уперше й востаннє приїздив в Україну. А торік сюди завітала його донька, моя тітка з далекого австралійського міста Перта. Я їй розповідала, що хочу написати роман про її батька, звіряла деякі дані. Тітка була надзвичайно схвильована і втішена, їй хотілося, щоб пам’ять про її батька зберігалася в художньому тексті.

Працювати мені було легко. Мала достатньо матеріалів, їх, певно, вистачило б не на один роман. А можливо, всі ті, чиї життєписи було відтворено на сторінках «Вільного світу», незримо були присутні під час творення тексту й допомагали мені? Хтозна.

— «Вільний світ» — це вільна європейська Украї­на?

— Хотілося б у це вірити! Хоча тоді, коли писала «Вільний світ», країна була зовсім інша! Ніхто й передбачити не міг, що останній день подачі художніх текс­тів на конкурс «Коронація слова» стане вирішальним для долі України (це було 30 листопада 2013 року). Взагалі назва «Вільний світ» — це радше метафора або мрія, яка зігріває героїв, бо ж усі вони, цілком природно, прагнуть волі, але кожен з них розуміє її по-різному. «Вільний світ» — це те, що кожен з моїх персонажів підсвідомо чи усвідомлено протиставляє тоталітарному совку. Хтось бачить «вільним» світ за колючим дротом Радянського Союзу, хтось мріє приєднатися до «вільного світу» родини, яку замучили голодною смертю, а хтось розглядає «вільним» світ природи, що його людина прагне переробити за власною міркою та підпорядкувати своїм законам.

Мене, як і більшість свідомих громадян України, звісно ж, обурює безпрецедентна анексія нашої території Росією (нічого подібного не пережила жодна європейська краї­на від часів завершення ІІ Світової війни). Втручання сусідньої держави в наші внутрішні справи, її «гуманітарно-військова» допомога на Сході України — ганьба не лише для нинішнього керівництва РФ, а й для всіх її народів, бо це вони обрали таку владу, а отже, певною мірою причетні до її політики. Очевидно, що ситуація зміниться на краще у взаєминах між Україною і Росією лише після переобрання владних органів в останній.

Так само й ми, українці, заплатили надзвичайно високу ціну за свої помилки, за те, що посміли довірити владу відвертому криміналітету. Історія не знає умовного способу дії — вже нічого не змінити! Але головне, щоб український народ засвоїв урок з усього, що сталося: ніколи жоден добрий розбійник не зробить нічого путнього для громади, а про шлях у «братній упряжці» з Росією треба забути назавжди, бо то дорога самознищення.

Переконана, що події Євромайдану змусили багатьох в Європі побачити Україну й українців під іншим кутом зору. Наш народ продемонстрував чітке прагнення жити по-іншому, ніж жив при «сім’ї», в країні, де панували б засади демократії, а не корупційні схеми бандитів при владі. Мені здається, Захід здивували наші наполегливість, хоробрість, незламність, високий рівень самоорганізації. Але насамперед ми довели самим собі, що є громадянами, а не населенням, яке просто живе на певній території, і маємо законне право наводити лад у власному домі.

— Гран-прі «Коронації слова» — нелегка ноша, вагомішої премії в Україні немає, якщо не говорити про Шевченківську, яку літератори вважають такою, що дискредитувала себе. Як ти уявляєш подальше своє письменницьке майбуття, чи маєш іще якісь амбітні плани? 

— Усе, що трапляється з нами в житті, маємо приймати гідно. Сподіваюся, що впораюся з почесним званням переможця «Коронації слова». Розумію, що це накладе на мене низку нових обов’язків, але, думаю, зможу виконати цю свою нову місію.

Звісно, мені, як кожному письменникові, хочеться, щоб мої твори друкували, щоб вони потрапляли до читача (адже для нього, власне, це все й замислюють, а потім утілюють у художній реальності). Мрію також, що мої романи перекладатимуть іншими мовами, що «Вільний світ» прочитають у Німеччині (адже багато його подій відбувається саме там!), а можливо, й в Австралії!

— Що для тебе як жінки передусім головне в житті?

— Я — звичайна жінка, яка має родину й дітей, і саме їхнє здоров’я, спокій і добробут є для мене основними. Хочеться, щоб у моїй сім’ї все було гаразд. Мій чоловік Володимир Белімов був зі мною на церемонії нагородження «Коронації слова», звісно, теж хвилювався, але знаку не подавав (усе-таки чоловік). Коли вже оголосили мене переможницею — він дуже-дуже зрадів! Тішився за мене, як дитина! Думаю, зайве пояснювати, що будь-які, навіть найменші родинні негаразди впливають на самопочуття кожного з нас і на духовному, і на фізичному рівні. А великі сімейні проблеми й поготів! Отже, коли вдома все гаразд — є натхнення до праці й нових звершень.

Розмовляла Ніка Нікалео

Джерело: Львівська газетаhttp://koronatsiya.com

Залишити коментар