«Дитяча література — ніша майбутнього», — Анна Доломан

Як створювався рукопис «Невдаха, або ласкаво просимо до мого світу» дипломантки «Коронації слова» Анни Доломан та коли вийде нова книжка авторки?

Як виникла ідея написання цієї книжки?

Ідея виникла ще під час навчання в університеті. Головний герой ототожнює певним чином самого автора. Головна ідея — показати, що всі ми різні. Часто діти відрізняються від  своїх однолітків. Так само, як з моїм героєм. Він навчається у старших класах. У цій книжці я хотіла показати індивідуальність кожного з нас.

Якщо людина почувається іншою від багатьох людей навколо, це не є проблемою. З цим не потрібно миритися. Свою індивідуальність потрібно прикрашати та виокремлювати. Як показує життяєвий досвід, дуже часто такі особистості відкривають в собі щось більше і прекрасніше.

Моя книжка про те, що не треба намагатися заховатись за якоюсь ширмою і видавати з себе когось, ким ти насправді не є.

Як виникла ідея відправити рукопис на «Коронацію слова»?

Насправді я ще з дитинства дивилася «Коронацію слова» , всі церемонії нагородження . І мені завжди хотілося подати туди свої твори, адже їх я почала писати ще в шкільному віці, років з десяти. Звичайно, що нічого серйозного. І коли я написала «Невдаху…», то я зрозуміла, що можливо, це саме той твір, з яким я можу спробувати свою вдачу на «Коронації».

Опишіть свій стан, коли ви дізналися, що стали дипломанткою «Коронації слова»?

По-перше, це було непередбачувано, я в це не вірила, адже це національний конкурс. Як на мене, дуже важко отримати відзнаку на цьому конкурсі. Спочатку я в це не повірила. Я перевіряла від кого цей лист, чи це не спам. Потім я перевірила, що саме в цей час на сайті повинні оголошувати переможців.  Це була правда, що мені надіслали цю звістку.

На той час я знаходилася за кордоном, тому першою реакцією, звичайно, було щастя, радість, сльози, але потім я зрозуміла, що не зможу потрапити на церемонію і тому була надзвичайно засмучена. Мені ще з дитинства хотілося пройти по цій сцені, отримати свій диплом. Це дуже багато для мене значило. Але життя розставило пріоритети по іншим місцям. Замість мене диплом отримала моя подруга-ілюстраторка, яка оформлювала книжку.

Як швидко ви знайшли свого видавця?

— Насправді, не швидко. Я намагалася знайти видавця, який зможе надрукувати книжку в якійсь серії, тобто безкоштовно для мене. Нажаль, мені це не вдалося. Можливо, це було пов’язано з початком АТО. Видавці були більш зацікавлені у творах, пов’язаних з цією тематикою.

І коли я зрозуміла, що доведеться видавати за свої гроші, справа пішла легше. Я звернулася до того видавництва, яке я вже розглядала, коли ще почала писати книжку. Це було 5 років тому. І віддала до видавництва «Зелений пес».

Власне, з часу церемонії «Коронації слова», на якій ви були нагородженні минуло вже 3 роки. Як змінилось ваше життя? Можливо, ви написали щось нове або плануєте?

Звичайно, були думки та ідеї щодо нових історій, які можна написати знову-таки у сфері дитячої або підліткової літератури, можливо, для трошки молодшого віку.  Але, на жаль, конкретно чогось написати мені поки що не вдалося.  Наразі я також пишу дисертацію і це займає весь мій час, але я вже написала кілька розділів нової книжки. Сподіваюсь, що в найближчі 2 роки я зможу її закінчити і буду знову шукати видавництво.

Також для дітей?

Також для дітей. Цього разу, я думаю, це буде хлопчик 10 років, але, можливо, вік буде варіюватися.

Розкажіть, як воно бути дитячим автором в Україні?

Думка стати дитячим автором виникла через те, що в моєму дитинстві значна частина літератури була або російською, або закордонною. Мій улюблений автор був Всеволод Нестайко, український письменник. Я завжди дивувалася, чому Україна не розвиває свою дитячу літературу, чому видавництва надають перевагу закордонним творам і не допомагають авторам  писати українську літературу саме для дітей. Тому я зрозуміла, що це ніша, яку треба заповнити, це наше майбутнє. Коли я була підлітком, мені не вистачало якоїсь цікавої книжки. Гаррі Поттера я прочитала в пізнішому віці, тому я подумала, що можна спробувати себе в цій сфері і допомогти дітям своєї рідної країни.

Що для вас «Коронація слова»?

«Коронація слова» – це конкурс, в якому визначають потенціал майбутньої літературної стезі нашої країни. Це поштовх людині до розуміння, що в неї є іскра, яку треба розвивати. Звичайно, буває, що людина, яка написала надзвичайно цікаву розповідь не отримує премії і це нормально. Я теж через таке проходила.  Але саме «Коронація слова» була для мене чимось незвичайним. Я плекала надію, що якщо моя робота буде визнана на «Коронації слова», то я буду продовжувати писати дитячу літературу, а якщо ні – я візьму перерву і займатимуся науковою діяльністю. Тобто для мене це було питання – чи продовжувати чи ні? Чи треба ця література? Чи правильне діло я роблю?

Щоб ви порадили авторам, які сумніваються, відправляти свої роботи чи ні?

Єдина порада – ніколи не сумнівайтеся, а просто надсилайте свої рукописи. Не завжди можна виграти, але треба надсилати свої роботи на якомога більше конкурсів і  намагатися висвітлити свою роботу.  Ми не маємо права писати «у стіл», бо у кожне слово вкладаємо душу, з якою треба поділитися з усім світом.