Pages Menu
Міжнародний літературний конкурс романів, п'єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей
Categories Menu

Опубліковано on Июн 26, 2017 in Преса про нас |

«Батьки забороняють казати, чий я син» — відбулась «Коронація слова»

«Батьки забороняють казати, чий я син» — відбулась «Коронація слова»

gazeta.ua

В приміщенні Київської міської державної адміністрації відбулося вручення премій літературного конкурсу «Коронація слова». Відзначали найкращі романи, п’єси, кіносценарії, пісенну лірику та твори для дітей.

«Я вже четвертий рік у складі журі. З кожним роком все менше й менше на конкурс подається якісного матеріалу. Цього року обирали з того, що було. Тема з АТО вже заїжджена. Щоб здивувати — треба докласти більше зусиль», — каже Ленмар Абдуллаєв.

З кожним роком все менше й менше на конкурс подається якісного матеріалу

Серед гостів поети, письменники, режисери, актори номінанти й члени їх родин. Між рядів пробігає дівчина у чорній сукні. Каже подрузі: «Понаприводили весь куток з свого села: мами, папи й до десятого коліна. А тепер розсажуй». За столом сидять дві жінки у світлих лляних сукнях. Одна в окулярах. Склали руки на грудях.

«Прийшла підтримати сестру. Роман її доньки Ірини «Чужі скарби» номінували на премію. Про що він — не знаємо. Почитати нікому не дала, бо ми серйозні критики. Іра — філолог російської мови. Довго жила в Нижньому Новгороді, викладала в школі. Написала одну книжку про художника й видала в Москві. Потім розвелась з чоловіком й приїхала до мами в Київ. Зараз викладає зарубіжну літературу та пише українською. В дитинстві почала писати віршики, потім оповідання, а зараз доросла до романів. Якщо переможе — зацілуємо», — каже бухгалтер Людмила Отльотова. За годину її племінниця Ірина Власенко отримує спеціальну відзнаку Від Київського Національного університету ім. Грінченка за розкриття суспільної проблеми.

Написала одну книжку про художника й видала в Москві. Потім розвелась з чоловіком.

«Раніше на історичну тематику писали мало. Цього року дуже багато. З 20 романів 3 про АТО. Була одна спроба фантастики. Українське фентезі тільки зароджується, та це все ще не заповнена ніша. Решта творів — про кохання», — каже член журі Злата Артюшенко.

На сцені танцює хореаогрфічний колектив київського ісламського культурного центру. Дівчата у традиційних костюмах сидять на підлозі з глечиками. Посеред залу хлопець у голубій футболці. Ловить за руку жінку, що виходить з залу й пропонує потанцювати. Та відмовляє й хлопець танцює сам. Потім намагається зловити наступну.

«Я книжковий експерт з Марсу. Батьки — люди. Забороняють іншим казати, чий я син. Сюди мене привела доля. Вже взяв у всіх автографи. Років за 15 продам. Письменник Сергій Пантюк порадив прочитати його книжку «Вінчі й Едісон». Він про хлопців, які вдома таємно від батьків завели дракона. У нас на Марсі ніхто того не приховує. Тримаємо драконів у будах, як ви собак, — каже школяр Сашко Кисіль.

«У нас недостатньо літератури для молоді. Є багато літератури для дітей, багато для дорослих на будь який смак. Немає їдеологічно правильної літератури для виховання підлітків за приципами людських цінностей та патріотизму. Ми втрачаємо цілу вікову ланку. Чим більше підліток читає, тим більше стає толерантнішим. Таким чином вчиться приймати чужу точку зору», — каже Влада Литовченко, Голова Міжнародного Фонду культурного співробітництва.

Немає їдеологічно правильної літератури для виховання підлітків

На другій годині церемонії половина гостей перемістилася в фойє. Відвідувачам розливають безкоштовне пиво.

» В цьогорічному конкурсі дуже багато творів про війну. Мене насторожує те, що про війну пишуть ті люди, які її не нюхали. Не можна писати про те, чого не пережив на власній шкурі. Найкращі твори на цю тему з’являться років за 10-15, коли картина буде повною і осмисленою. Війна закінчиться перемогою й нашими танками у Москві. Я сидітиму на цій гранітній стелі Мавзолею, питиму пиво й кидатиму туди бляшанки», — каже письменник Сергій Пантюк. Стоїть у чорній вишиванці з голубою вишивкою.

«Це якесь збочення. Якщо в країні війна — то всім конче треба писати про неї. З фільмами та сама історія. Але людська душа хоче чути про любов. Українське кіно у світовому кіномистецтві зайнято свою нішу поетичним кіно Довженка, Іллєнка та Параджанова. В цьому ми кращі за всіх інших. Треба творити про вічне. А у нас сьогодні герої одні, завтра інші. Сьогодні панують — завтра в тюрмах сидять. Це соціальний пласт сьогоднішнього середовища. Приймаю на акторський факультет дітей. Приїжджають з різних куточків країни. Всі читають Ліну Костенко або сучасних інтернет-поетів. Останні пишуть про податки, рахунки за світло, АТО. Ці речі не будуть для них масштабними, коли пройде якийсь час. Їм цікаво, бо серед цього живуть. Так не має бути. Творчість — це можливість розмовляти зі всесвітом голосом Бога», — каже акторка Ніна Ільїна. Стоїть біля біля банеру з написами «Коронація слова». «Моя прєлесть, мій сексапільчик, де ти ходиш? Розмістіть мене в Фейсбуці з цією дєвочкой», — звертається до Ільїної актор Віктор Андрієнко. Разом роблять спільне фото. Повз пару пробігає письменник Андрій Кокотюха.

Творчість — це можливість розмовляти зі всесвітом голосом Бога

«Заїхав на 15 хвилин. Через особисте бути повністю не зміг. Зараз автори почали долучати до романів свої ж синопсиси. Читати й вибирати ці твори стало набагато простіше. Письменник завжди має тримати в голові екранізацію. Якщо твір не можна екранізувати в наших умовах — його не варто і писати. В країні зараз мінімум книгарень. У лідерах продажів історична література й дитяча. Найгірше продаються романи для дорослої аудиторії на сучасну тематику», — каже Андрій Кокотюха.

У жінки на колінах дрімає білява дівчинка. Мати дує їй на шию, бо дитина впріла.

«Ми прийшли з чоловіком і донькою. А двоє старших дітей зараз у селі. З чоловіком познайомилися на презентації романів «Коронації слова» 13 років тому. Там опинилися за одним столом. Через два місяці Сашко зробив мені пропозицію, й ще через місяць ми стали родиною. З того часу ми то в журі, то на нагородженні. Сім’я організаторів конкурсу Логушів приходила до нас на весілля. Тепер хочемо писати й подавати свій твір на конкурс», — каже Наталка Позняк.

Якщо твір не можна екранізувати в наших умовах — його не варто і писати.

Після закінчення церемонії переможець у категорії романи Віктор Михайлов роздає автографи на запрошеннях. Одна з шанувальниць дарує автору ручку.

«Головний герой моєї книги «Останній бій Урус-шайтана» — хранитель меча султана Архан. Він викликає на лицарський поєдинок Сірка. Конфлікт у чоловіків тривав ще з дитинства. Через дике поле Архан йде на зустріч Сірку й втрапляє в безліч пригод. Багато хто хотів цього бою, багато хто — ні. Та поєдинок таки стався. Щоб написати одну сторінку роману я опрацював тисячу аркушів документів. На це пішло чотири з половиною роки мого життя. Контракт на видання книги вже підписаний. Хотів показати наші досягнення й перемоги очима ворогів. Вони шанували майстерність українських вояків їх тактику й розум. Сірко, наприклад, за життя здобув 55 перемог. Й тільки двічі програв. Але такого результату ще не досягнув жоден полководець у світі. Про це треба розповідати. Вибачте, маю зателефонувати дружині. Її не відпустили з роботи. Працює в пенсійному фонді», — каже Віктор Михайлов.

До охоронців підбігають дві жінки й просять допомогти. По сходах КМДА блукає п’яний чоловік у брудному одязі з чорним пакетом. Кричить лайкою та розмахує палицею над головою. Хлопці в зеленій формі оточують чоловіка колом й змушують показати вміст пакета. Той викладує на землю дві пусті пляшки з під пива й один порваний кед.

Фото: Тарас Подолян