Pages Menu
Міжнародний літературний конкурс романів, п'єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей
Categories Menu

Опубліковано on Июн 25, 2014 in Вибране, НОВИНИ, Новини «Коронації» | Немає коментарів

Викладач університету«Україна» Тетяна Белімова: «Коронація слова» — це унікальний шанс для людини, яка пише, перетворитися на письменника!»

Викладач університету«Україна» Тетяна Белімова: «Коронація слова» — це унікальний шанс для людини, яка пише, перетворитися на письменника!»

(фото з архіву Тетяни Белімової)

(фото з архіву Тетяни Белімової)

Ім’я київської письменниці Тетяни Белімової ще не надто відоме пересічному українцеві, але ця молода жінка, яка поєднує літературну творчість та викладацьку діяльність в Університеті «Україна», впевнено йде обраною дорогою. Тетяна Белімова – лауреат Міжнародного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, творів для дітей та пісенної лірики «Коронація слова». Цього року письменниця отримала першу премію в номінації «Романи». Отже, знайомтеся! Письменниця, викладач і просто чарівна жінка – Тетяна Белімова.

Народилася і виросла Тетяна у Києві. 1999 року закінчила філологічний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка («україністика»). Вступила до аспірантури Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка. По завершенні Тетяна захистила дисертацію на тему «Інтертекстуальна основа художньої прози В. Домонтовича» (2005).

Із 2004 року і донині Тетяна Белімова працює викладачем історії української літератури в Інституті філології та масових комунікацій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Полюбляє фітнес, вирощування квітів (орхідеї та фіалки) та – художню літературу.

Письменниця починала свій літературний шлях із новел. Так, опубліковано кілька збірок Тетяни Белімової – «Тіні» (2012) та «Мертві квіти» (2013). Також, вона – автор підручника «Проза українського модернізму 20-х років ХХ ст.» (2009) та низки наукових статей і рецензій.

Тетяна Белімова дебютувала на «Коронації слова» 2013 року – з романом «Київ.ua», який отримав Третю премію. 2014 рік приніс Тетяні перемогу в номінації «Романи». Її новий твір «Вільний світ» отримав Першу премію. Церемонія нагородження відбулася 5 червня 2014 року у приміщенні київського Будинку офіцерів.

Чим живе Тетяна Белімова, що її надихає – про це та інше – говоримо з пані Тетяною.

Пані Тетяно, ви молода жінка і зовсім юний, маловідомий автор, але вже двічі лауреат популярної літературної премії «Коронація слова».  Що надихнуло Вас до красного письменства? Це були певні етапи життя чи якесь осяяння, а можливо, певна амбітна ціль?

Писати я почала рано, ще в школі, потім продовжувала вже в університеті. Але був і певний період «застою» у творчій площині, коли працювала над дисертацією, науковими статтями, посібником. Може, ще був не той час у моєму житті, аби писати прозу, а може, тем не було? Повернулася я до художнього дискурсу вже під час декретної відпустки із другою дитиною. Жодних амбіцій не мала. Це був радше пошук себе, свого нового втілення.

Розкажіть більше про себе як особистість, про Ваші витоки – родину, про Вашу сім’ю.

Я народилася і все життя прожила в Києві. Ходила у звичайну школу біля мого дому, відвідувала музичну школу у своєму районі, ходила в басейн – одним словом, була звичайною дитиною. Мої батьки мали технічні спеціальності: тато – радіо-геолог, мама – інженер текстильного виробництва, проте вони не заперечували проти мого захоплення літературою, підтримали мій вибір вступати на філологічний факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. Перед цим мама у дев’ятому класі відвела мене до Малої академії наук (МАН), і я стала відвідувати секцію української філології, де протягом декількох років писала наукову роботу по творчості Євгена Плужника.

Розкажіть детальніше про Вашу викладацьку діяльність і кваліфікацію (бо у перших публікаціях про відзнаку Вас ідентифікували як «учительку»). Із чого Ви починали? Що наштовхнуло обрати за фах саме українську літературу?

Мені було дивно почути «вчителька» у мас-медіа, бо я жодного дня в школі не працювала. Здобувши вищу освіту і отримавши кваліфікацію «філолог», вступила до аспірантури Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Декілька років працювала над дисертаційним дослідженням на тему «Інтертекстуальна основа художньої прози В. Домонтовича (на матеріалі романів «Дівчина з ведмедиком», «Доктор Серафікус» і «Без ґрунту»). Захистивши дисертацію, отримала науковий ступінь кандидата філологічних наук. Приблизно у той самий час розпочала свою викладацьку діяльність на кафедрі української мови та літератури Університету «Україна» (зараз – кафедра української та східної філології. Прим. – С.П.) Мені завжди хотілося цим займатися – викладати українську літературу і водночас щось досліджувати в ній. Художня література завжди була для мене життєвим обрієм і основним інтересом, тому почуваюся невимовно щасливою від того, що долучила і свої тексти до її обширу!

Що читає письменниця Тетяна Белімова? Яка література Вам найбільше до вподоби?

У моїй електронній книзі (бо сучасне життя вимагає максимальної мобільності, хоча відмовлятися від друкованих книжок цілком не збираюся!) є дуже різні тексти. Останнім часом дуже багато читаю «колег» – коронаційних письменників. Це такі автори, як Галина Вдовиченко, Дара Корній, Міла Іванцова, Ніка Нікалео, Вікторія Гранецька, Марина Таран, Богдан Коломийчук, Ольга Деркачова. І не коронаційні, але, певно, улюблені з українських – Юрій Іздрик, Світлана Поваляєва, Галина Пагутяк, Юрій Андрухович. Також цікавлюся новинками зарубіжної літератури. Сучасні російські автори – Володимир Пєлєвін, Людмила Улицька, Тетяна Толстая теж потрапили до моєї електронної книжки. Серед письменників «далекого» зарубіжжя – Фредерік Беґбедер, Мілорад Павич, Умберто Еко. Але коли є нагода відпочити і розслабитися – обожнюю мати під рукою якісний детектив!!! Тут і Агата Крісті згодиться, і Борис Акунін, і старий-добрий Артур Конан Дойл!

Хто з діячів мистецтва (кіно, театр, живопис і т. д.) Вам найбільше подобається? Які Ваші улюблені жанри?

Так уже склалося, що телевізор дивлюся мало – лише новини, або часом якийсь цікавий фільм. А от театр люблю! Із задоволенням відвідую Київський академічний Молодий театр, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Там уже навіть є улюблені п’єси! Так, скажімо, дуже подобається вистава «Московіада» за романом Юрія Андруховича, а також вистава «Гімн демократичної молоді» за однойменним твором Сергія Жадана. Звичайно, не можу відмовити собі у задоволенні відвідати якийсь кінофестиваль, із тих, що відбуваються в Києві.  Нещодавно (у квітні цього року) в Києві проходила одинадцята «Французька весна» – багаторічний культурний проект, завданням якого є популяризація в Україні сучасної культури Франції. Мені пощастило у кінопрограмі «Французької весни» відвідати показ фільму «Мізерере» Сільвена Вайта, який побачив світ у Франції в 2013 році (головні ролі виконали Жерар Депард’є, Джої Старр, Рюдігер Фоглер, Хелена Ногуерра, Марта Келлер)

Яка музика супроводжує Вас? Що любите послухати під час роботи, відпочинку?

Зазвичай слухаю музику, коли йду куди-небудь або їду – на вулиці чи в транспорті за допомогою мобільного телефону. Маю чимало записів українських виконавців – їм, якщо чесно, і надаю перевагу. Серед улюблених – Лама, Марійка Бурмака, гурти «Океан Ельзи» та «АнтитілА».

Чи є хтось, на кого Ви намагалися б рівнятися? Чиї думки, твори допомагають Вам у житті та літературній праці?

Як таких кумирів не маю. Але для мене важливою є думка моїх батьків, чоловіка, близьких друзів. Завжди прислухаюся до їхніх порад і звертаюся по допомогу і моральну підтримку у складних життєвих ситуаціях.

Розкажіть детальніше про «Коронацію слова». Коли Ви вперше взяли участь у цьому конкурсі? Що наштовхнуло на таке рішення?

Уперше взяла участь у конкурсі «Коронація слова» минулого року. У 2012 році я завершила роботу над своїм першим романом «Київ.ua», і за порадою друзів вирішила надіслати його на цей конкурс. Надіслала і стала чекати відповіді. Але, оскільки у мене не було досвіду участі у цьому конкурсі, то десь уже в березні чи квітні 2013 року я вирішила, що мені не пощастило там щось вибороти, оскільки зі мною ніхто не зв’язувався. Я вже й забула про «Коронацію слова», коли на початку червня 2013 року мені зателефонували із оргкомітету і повідомили, що я серед номінантів. Особливістю цього конкурсу є те, що інтригу відзнак і премій зберігають до кінця – до виходу на сцену! І я навіть припустити не могла, що посіла одне із призових місць! У цьому році все було вже інакше! Я надіслала свій новий роман на цьогорічну «Коронацію слова» і вже спокійно чекала червня. І от, у червні, коли пролунав очікуваний дзвінок від оргкомітету, раптом дуже почала хвилюватися. Я знала, що мій новий роман «Вільний світ» – сильний твір, але ж не мала жодного уявлення про твори конкурентів. Години і хвилини цьогорічного нагородження «Коронації слова» до мого виклику на сцену тяглися для мене нескінченно довго! Дуже хвилювалася! І як виявилося – передчуття мене не підвели!

Маючи певний досвід, як Ви вважаєте, що дає письменникові участь у літературному конкурсі?

Я не можу говорити про інші конкурси, бо «Коронація слова» – це єдиний конкурс, у якому я брала участь, але про «Коронацію слова» можу сказати, що це унікальний шанс для людини, яка пише, перетворитися на письменника! Завдяки цьому конкурсу, до сучасного українського літературного процесу влилися твори низки авторів: Марії Матіос, Лариси Денисенко, Андрія Кокотюхи, Ірен Роздобудько, – ось лише найбільш знані імена із коронаційних «відкриттів».

Із якого літературного жанру Ви починали писати? У якій літературній формі почуваєтеся найбільш комфортно?

Я починала серйозну прозову діяльність із жанру новели. Дотепер цей жанр є улюбленим для мене. У його межах почуваюся комфортно. Але після того, як спробувала писати романи і вже маю досвід написання двох романів, можу сказати, що цей жанр також став мені близьким.

Про що Ваші романи «Київ.ua» і «Вільний світ»? Який читацький відгук на ці твори? А що пишуть фахові літературознавці?

Ці романи, на перший погляд, зовсім різні: «Київ.ua» репрезентує сьогодення, а «Вільний світ» – то родинна сага про часи Другої світової війни. Але це лише при побіжному ознайомленні може здатися, що то цілком різні твори. Насправді, тут багато спільного – адже родинний вимір як призма буття присутня у кожному із моїх романів. Проблема історичної пам’яті й національної самоідентифікації чи проблема пошуку щастя і власної значущості – але все це відбувається у межах родини.

Читацькі відгуки на «Київ.ua» були дуже різні («Вільний світ» лише буде видаватися, і поки що я маю лише «читацький» висновок журі «Коронації слова»), що, на мій погляд, є цілком нормальним – адже зрозуміло, що текст не може подобатися абсолютно всім без винятку. Здебільшого рецензії критиків і літературознавців були схвальним, але була й одна різка критична стаття від Антона Санченка (дискусія розгорнулася у навкологендерній площині).

Чи хотіли б Ви, щоб Ваші книги було екранізовано?

Так! Звісно! А чому б і ні? Мені здається, усі автори про це мріють. Особливо, на мій погляд, видовищною б вийшла стрічка за мотивами «Вільного світу». Адже тут дія відбувається у трьох абсолютно відмінних часопросторах – підрадянській Україні, нацистській Німеччині та далекій Австралії.

Що є для Вас найбільш пріоритетним у житті, роботі та творчості?

Це дуже різні сфери життєдіяльності. Загалом, життя і складається із роботи і творчості. І тут головне, звісно ж, бути успішним і конкурентоспроможним.

Як Ви вважаєте, наскільки важливою є освіта у житті сучасної людини?

Думаю, що це питання принципове, яке не потребує жодних обговорень. Необхідність освіти у житті кожної людини стверджували усі мислителі, починаючи із сивої давнини. Це природно –  прагнути стати освіченою, культурною, високодуховною особистістю.

Як Ви вважаєте, наскільки важливою є любов до Батьківщини у нашому глобалізованому світі?

Це питання особисто для мене теж не потребує жодного обговорення чи дискутування. Любов до Батьківщини – так само природне й питоме почуття, як і любов до батьків і рідних.

Що Ви побажаєте молодим письменникам, які тільки ступають на важку, але таку звабливу літературну стежку?

Можу лише побажати не боятися труднощів і праці. Адже письменницьке ремесло – це праця, праця і праця передусім! Художник слова мені нагадує шліфувальника дорогоцінних каменів, чия майстерність полягає у філігранному й скрупульозному обточуванні простих камінців, аби врешті отримати справжній шедевр. Не варто також боятися помилитися і через це видатися смішним, – ніколи не хибує лише той, хто нічого не робить! Мабуть, варто сміливо підступатися до художнього дискурсу, якщо відчуваєш у собі такий потяг.

Світлана Патра,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Джерело: Жінка–УКРАЇНКАhttp://koronatsiya.com

Залишити коментар