Pages Menu
Міжнародний літературний конкурс романів, п'єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей
Categories Menu

Опубліковано on Июн 11, 2014 in НОВИНИ, Новини «Коронації», Преса про нас | Немає коментарів

«Коронації слова» і… геополітика

«Коронації слова» і… геополітика

Юрій ЛОГУШ: «Маємо не тільки захищатися, а й переходити в наступ»

У Києві в приміщенні Центрального будинку офіцерів ЗСУ відбулася 14-та церемонія нагородження переможців Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Привітати переможців прийшли десятки відомих письменників, художників, музикантів, видавців та читачів.

Лауреатом першої премії в номінації «Романи» стала письменниця з Києва Тетяна Белімова. Найкращим кіносценарієм визнали твір столичного автора Віри Мельник «Легенда про Сковороду», а в категорії «Пісенна лірика» перемогла поетеса із Корсуня-Шевченківського Оксана Шеренгова. Також були визначені переможці в номінаціях «П’єси», «Прозові твори для дітей», «П’єси для дітей», «Кіносценарії для дітей». Десятки авторів одержали спеціальні відзнаки.

Саме «Коронація слова» свого часу дала старт популярності багатьох українських письменників. Тут розпочинали свій шлях до читача Ірен Роздобудько, Андрій Кокотюха, Люко Дашвар, Василь Шкляр та багато інших. Завдяки анонімності поданих на розгляд журі творів перемогти має шанси навіть початківець. Не раз долучалася «Коронація» і до відродження вітчизняного кіно. Так, 2012 року Ігор Письменний та Віктор Андрієнко здобули першу премію в номінації «Кіносценарії для дітей» за сценарій про життя українського силача Івана Фірцака, а вже наступного року вийшов на екрани повнометражний фільм «Іван Сила». «Якби не «Коронація слова», навряд чи мої твори були б опубліковані, — розповідає Ірен Роздобудько, яка була лауреаткою (2000, 2001) та переможницею (2005) конкурсу. — На мою думку, не в останню чергу саме завдяки цьому конкурсу українська література переживає сьогодні нове відродження. Мабуть, чи не кожен із сучасних українських письменників хоча б раз брав у ньому участь. Звичайно, не всі вони геніальні і з часом багато «піни» зійде, але таким чином вдалося заповнити «чорну дірку», якою стала українська література».

Водночас більшість розмов впродовж вечора точилися довкола подій у Криму і на сході країни, а Роман Невідомський навіть представив реп-композицію на цю тему. «Переконана, що сьогодні, попри складну ситуацію в країні, письменники не повинні сидіти без діла. — вважає Ірена Роздобудько. — Про себе скажу, що чорта з два якісь бойовики змусять мене замовчати! Всі останні місяці я подорожувала Україною і змогла на власні очі переконатись у тому, що людям потрібна література — в Харкові та Одесі наші зустрічі збирали велетенські зали! Ми й справді маємо сьогодні справу з культурною революцією».

Для цьогорічної переможниці у найпрестижнішій номінації «Романи» Тетяни Белімової література — це не лише творчість, а й предмет наукового дослідження. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури Інституту філології та масових комунікації університету «Україна», вона читає студентам курси «Сучасна українська література» та «Література постмодернізму». Минулого року Тетяна Белімова одержала третю премію в номінації «Романи» за соціальну драму «Київ.ua». Книжка одразу зацікавила видавців. «Публікувати свої твори я почала в Інтернеті, — розповідає письменниця. — Завдяки цьому виник діалог із читачами    — я могла бачити, що їм подобається, а що ні. «Вільний світ» — мій другий роман, до цього писала лише новелістику. Твір охоплює події впродовж понад 50 років — від часів Другої світової війни і майже до наших днів. Оповідь про дві родини — сільську і мешканців Києва. Долі чоловіків із цих сімей переплітаються, вони обоє потрапляють під час війни до Німеччини і постають перед вибором — повертатися в Україну чи ні. Весь сюжет ґрунтується на реальних подіях. Один із героїв — брат моєї бабусі. Він горів у танку, був контужений, потрапив до «Дахау», а після того як його звільнили американці, емігрував до Австралії. Інший персонаж — дідусь мого чоловіка. У нього було дуже важке життя — пережив Голодомор, під час війні потрапив до Німеччини остарбайтером. Сьогодні дідусеві 92 роки. Маю вісім годин записів наших з ним розмов. Дуже довго їх розшифровувала, аналізувала — деякі частини відтворила дослівно».

Утім, як з’ясувалося, цьогоріч «Коронація слова» могла й не відбутися. «У нас була дискусія про те, чи слід проводити церемонію нагородження у цей важкий час, — розповідає засновник конкурсу Юрій Логуш. — Те, що бачимо сьогодні на сході, вже колись відбувалося в Україні — у 1920—1922 роках, коли банди з червоними прапорами, які приїхали з Росії, вбивали людей. Тоді в Старих Санжарах Полтавської області застрелили мого діда… Нині Росія вже втретє у своїй історії намагається відбудувати імперію на кістках українців. Я не знаю, чи ми з вами зустрінемося в Києві за рік. Можливо, це буде Житомир чи Львів, не дай Боже — Прага, Краків чи Варшава… Але я хотів би, щоб наступного разу ми провели «Коронацію слова» в Луганську чи Донецьку. А ще згодом, сподіваюсь, ми зможемо зробити це на Кубані — маємо не тільки захищатися, а й переходити в наступ. Впродовж нашої історії сотні письменників було знищено за те, що вони писали українською і для українців. Я хотів би, щоби наступного року у творах конкурсантів постали не лише Майдан та Небесна Сотня, а й творці Розстріляного Відродження, адже якраз сто років тому, з початком Першої світової війни і зародився цей рух. Попри всі труднощі, ми вирішили таки відзначити нових українських авторів — нехай конкурс стане для них «хрещенням у бою» та заохоченням до нових творчих пошуків».

Роман ГРИВІНСЬКИЙ

Джерело: «День»http://koronatsiya.com

Залишити коментар