«Заплакана Європа» зібрала небувалий аншлаг на презентації

Того вечора у книгарні «Є» був небачений аншлаг. Навіть сама винуватиця події — авторка книги «Заплакана Європа», котру, власне, презентували тут, Наталка Доляк – була щиро здивована такою кількістю народу, котрий «висів» навіть у коридорі.

Прийшли переважно ті, хто вже встиг прочитати першу книгу Наталки «Гастарбайтерки». А ще — зібралися колеги з телебачення і ті, кого друзі запросили.

«Заплакана Європа» — роман автобіографічний. Наталці не дуже до вподоби така назва, але її вибрало видавництво. Свій твір вона назвала «Біженка».

– Я ніколи не вела щоденників, і не можна сказати, що він списаний з мене один в один. Цій історії — 20 років. За цей час вона встигла відстоятися, якісь кути згладилися, інші — загострилися. Ось тоді можна і викласти все на папір, — розповіла Наталка Доляк про творчу кухню написання своїх літературних шедеврів. — Роман не лінійний, він з відходами на ретроспективу. Це обумовлене тим, що разом з цим романом я писала кіносценарій «Біженка». У 2012 році він взяв другу премію на «Коронації слова» і зараз вже другий рік лежить у продюсера. Мені б дуже хотілося, щоб за ним вже знімали кіно. Та замало грошей.

Про що розкаже читачам «Заплакана Європа?» Три роки тому Наталка Доляк розповіла мені історію свого життя. Я слухала затамувавши подих і ловила себе на думці, що з цього вийшов би мелодраматичний бестселер у кращих голлівудських традиціях. І ось нарешті й вона — нова книга про відчайдушну жінку, котра пройшла загартування долею.

– У 90-му році я зі своїм чоловіком вирішила втекти з Радянського Союзу. В ті роки це траплялося дуже часто, — коротко розповіла Наталка. — На той час була на сьомому місяці вагітності, і для того, щоб нас випустили за кордон, потрібно було маскувати живіт, зав’язувати, щоб нічого не було помітно. Бо після трьох місяців вагітності за кордон не можна було виїжджати. У нас була віза у Фінляндію, але ми подалися у Швецію. Просиділи там два місяці, аж поки нас не депортували. Зараз, коли мене хтось запитує, чи я чогось боюся, то я відповідаю, що мені немає чого боятися, у мене 5 депортацій! Нас переслали до Фінляндії, де народилася моя донька Женя. Вона прочитала «Заплакану Європу» і вже дала замовлення на наступний роман — про той відрізок життя, впродовж якого я працювала в театрі ляльок. Я пообіцяла і навіть назву придумала – «Запах куліс». Але то вже після того, як подужаю роман про голодомор.

Це зараз модно — писати про наших за кордоном. У неї виробився власний, трохи іронічний, стиль. Зараз у видавництві лежить ще один роман Наталки Доляк. Він теж про еміграцію, але суто комічний, матиме назву «Переселенці» Зараз багато пишуть про молодь, бо у нас здебільшого молоді автори. Але їй цікаво було написати про людей старшого віку. На «Коронацію слова» Наталка надіслала цей роман з назвою «Де трава зеленіша» і завоювала спецвідзнаку за кращий гумористичний твір, хоча незадовго до цього грозилася спалити своє літературне дітище… А ще — вона зовсім не звикла до того, що її називають письменницею.

– Вважаю, що людину загартовує негативний досвід у житті. Якби в мене у житті склалося все дуже добре, то нічого не вийшло б. Це так само, як хвороби виробляють в людині імунітет, — каже Наталка. — Письменник — звучить надто пафосно. Якщо мене виженуть з роботи, я спокійно піду працювати кондуктором у тролейбус. Досвід здобувати. А як я його здобуватиму, коли на голові буде письменницький лавровий вінок?!

Автор: Тетяна КОНДРАТЬЄВА

Джерело: 33-й канал