Історія та здобутки – Коронація слова

Конкурс «Коронація слова»: третя хвиля новітньої української літератури

Ідея конкурсу виникла в середині 1990-их рр., коли засновники Тетяна та Юрій Логуші, шукали романи українських письменників до читання по київських книгарнях. Окрім маси залежаного соцреалізму, цікаве не часто траплялося і вони були змушені або повторно перечитувати класиків або вибирати іноземних письменників. Вони почали розслідувати причини занепаду серед учасників літературного процесу, ринку книжки.

Причини занепаду книжкового ринку в Україні на початку незалежності

Розмови з письменниками виявили що майбутні автори не подають рукописи до видавництв через: перцепцію безнадійності, необ’єктивності в оцінці, фінансові домагання, щоб уникнути почуття приниження і неуспішності відмовою з боку видавців. Письменники сподівалися на справедливий відбір або непублічну відмову, навіть на поради для покращення творів.
Видавцям, з іншого боку, в умовах глибокої економічної кризи бракувало фінансів, не вистачало внутрішніх ресурсів для перечитування маси рукописів, не було впевненості в успішності виданого твору.
Третій учасник ринку, книгарні, зникали, перепрофільовувалися, завалилася державна дистрибуційна система «Союзкнига» і постала проблема книгозакупок/постачання. Старі власники або керівники книгарень притримувалися до радянської стереотипної неприязні до україномовної книжки. Нові власники шукали максимального прибутку, тобто якнайдешевше придбати практично безкоштовні залишки з російського ринку, які з коліс пропонували імпортери книгарням, і продати швидким оборотом за доступну ціну та з прибутком. Українські книжки не часто подавалися на ринок не за чіткою логістичною схемою, з високою собівартістю, були не цікаві або незрозумілі для читачів, і непрорекламовані.
А фрустрований читач (число читачів постійно зменшувалося) шукав і очікував постійно чогось нового (пост-модерн був не дуже зрозумілим а соцреалізм завмер), чогось цікавого (для масового читача) і (головне) дешевого. Більшість україномовних книжок на ринку не задовольняли ці критерії. Для масового читача, відученого від такої книжки радянською політикою, поступового обмеження тиражів і кількості титулів україномовних книжок, найпростішим рішенням ставала книжка з Росії.
А державі українська література і культура не вміщувалися в свідомість і у пріоритети. Державні міністри і законодавці у більшості вихованці тоталітарної системи з Москвою на чолі, не розуміли аномальність ситуації і ставилися байдуже або навіть ворожо до звернень про допомогу

У результаті, не відроджувалося літературне і культурне обличчя держави що привело з часом до нерозуміння мовної і культурної сутності української державності серед широких кіл населення, особливо на сході і півдні країни. В країні яка мала б виходити із зрусифікованого стану радянської системи, застрягла в переході.

Щоб розв’язати цей гордієвий вузол потрібно було вирішити три велетенські задачі:

(а) системну, тобто змінити традиційний модель книговидання при якому видавець був приймальний пункт рукописів і перестраховувся сам від ринкових ризиків (пам’ятаймо що економіка відійшла від планової системи і пірнула не підготовлена в ринок),

(б) неадекватність традиційного літературного процесу, тобто створити хвилю нової літератури яка заповнила б вакуум після завалу соцреалізму і дала вибір для потенційного читача який був незадоволений існуючими течіями і голосував за твори і письменників своїм гаманцем, і

(в) розгерметизування замкнутого літературного світу, який був навмисно ізольований від світових літературних процесів, шкіл і течій, та заселений існуючими кадрами заслужених письменників, шукаючи союзників серед авангарду пост-модерністів і серед прогресивної частину естеблешменту.

Треба було фактично формувати альтернативний і тривалий літературний процес і альтернативну модель в Україні на основі широкомасштабного відкритого конкурсу рукописів, який надав би:

(а) для письменників — можливості реалізації творчості і збереження конфіденційності і гідності,

(б) для видавців — багато нових, якісних авторів і творів, і прибуток,

(в) для книгарень — багато нових книжок зі швидким оборотом, здоровою маржою і прибутком,

(г) а найголовніше, для читача — захоплюючі і зрозумілі романи за доступну ціну, і «конкурентоздатні» які б успішно відтягували від телевізора (а пізніше від інтернету і соцмереж).

Основні засади «Коронації слова»

Задовольнити потреби всіх незадоволених і здеморалізованих учасників непрацюючого літературного процесу могла тільки одна унікальна схема, побудована на 13-ти ключових складових принципах та відповідних механізмах.

Успішність: головна мета конкурсу – заохочувати письменників писати романи які захоплюють з першої сторінки і тримають увагу читача до кінця, тобто створення українських «бестселерів». Тільки такий твір може спокусити читача придбати відносно дорогу книжку і повертатися до автора за наступними творами. Тільки такий роман може мати гарантований успіх. А ціла хвиля таких романів встановлювала єдиний успішний шлях до відродження літератури..

Це перша і змістовна оригінальна риса конкурсу. В Україні до того часу не була поставлена мета створюювати школу літератури, школу «бестселерів».

Оригінальність: конкурс повинен приймати тільки неопубліковані рукописи від усіх бажаючих без обмежень і без попередніх внесків або передплат. Кількість рукописів не обмежена. Тільки видані або в інший спосіб опубліковані твори не приймаються. Мета конкурсу – створити з часом велику хвилю нових творів щоб засипати видавництва, книгарні, і пробитися через структуральні обмеження ринку до читача. Непрацююча система може гальмувати потік але не втримає повінь.

Це друга оригінальна риса конкурсу: необмежене приймання неопублікованих рукописів.

Відкритість: конкурс повинен відкривати якнайбільше нових письменників але теж приймати існуючих, на однакових умовах і пропускати разом через спільний процес оцінювання. Теж приймаються рукописи з-за кордону (надсилають з діаспори, переважно початківці). Не існує два конкурси; є тільки один.

Відкритість (та анонімність) усуває будь-яку упередженість або дискримінацію. В результаті, рукописи надходять:

(а) з усіх областей (Наддніпрянські області складають найбільший блок), збалансовані між собою західна і південносхідна Україна;

(б) всіх вікових категорій (відзначені конкурсом у віці від 17 до 78; першу премію здобувають з першої своєї спроби в літературі молоді письменники віком 20-28 років як наприклад Вікторія Гранецька і Богдан Коломийчук);

(в) всіх професій: учителів, лікарів, юристів, журналістів, матерів, професорів, інженерів, авантюристів/пригодників, студентів, професійних письменників, робітників, безробітних;

(г) чоловіки і жінки приблизно по рівному: 46% до 54%.

Це ще одна унікальність конкурсу: ставить на рівних умовах нових і досвідчених, вітчизняних і закордонних авторів.

Анонімність: конкурс повинен забезпечують анонімність, в першу чергу авторів. Учасники конкурсу повідомляють що не раз подавали і виправлені або допрацьовані твори або цілком інші поки не здобули визнання.

Анонімність забезпечується на кожному етапі. При отримувані рукопису, конкурс відокремлює імя автора від твору. Твір отримує номер і під цим номером проходить всі етапи до нагородження на сцені на церемонії нагородження. Тільки одна особа знає і в кінці поєднує автора з твором щоб запросити на церемонію але не вказуючи в запрошені нагороду; це виявляється тільки на події.

Ця анонімність уможливлює об’єктивне оцінювання творів і ставить у рівні умови не зважаючи на автора, чи відомий письменник чи початківець, професіонал своєї справи чи аматор.

Ще одна унікальність конкурсу: оцінюються не друковані твори (як в Україні і світі) а рукописи.

Об’єктивність: при оцінці рукописів мають бути зменшені суб’єктивні фактори і вирішальний вплив одної особи. В колективному, багатолюдному процесі з кількісним виміром суб’єктивні оцінки нівелюються.

Тому кожний твір опрацьовується двома експертами, які не знають один одного, не знають автора рукопису, а також не відомі авторові. Експерти ставлять бали. Середній бал двох експертів встановлює місце твору в загальному ряді. Анонімні твори з найвищими балами передаються на розгляд журі. Склад журі не оголошується і члени журі не знають один про одного аж до засідання. Члени журі читають самі, а обговорюють на засіданні, і спільно виставляють рейтингову оцінку творів. Переможці визначаються за найвищими балами.

Після церемонії нагородження конкурс відкриває архів для видавництв. Відібрані твори отримують відзнаку конкурсу «Вибір видавця». Наприклад, в 2013 році після церемонії нагородження і до Львівського книжкового форуму було видано понад 40 романів з яких 3 лауреатів, 7 дипломантів, а 30, як «Вибір видавця», так і нові книги коронаційних письменників попередніх років.

Додаткові відзнаки конкурсу — це різні тематичні «спец-премії» (напр. історичні, соціальні, патріотичні, «Золотий пістоль», юридичні, гумористичні, про кохання, тощо).

Ще одна унікальність конкурсу: оцінюються руковиси без ідентифікації автора.

Якість: тільки висока якість забезпечує тривалий успіх письменників, задоволення читачів, і комерційний успіх інших учасників процесу як і гонорари авторів. Без якості конкурси провалився б і відродження літератури потерпіло б поразку. Якість забезпечена всіма елементами і етапами описаних вище.

Тривалість: писання романів не справа тижнів і місяців, а років. Тому письменник потребує впевненості в тривалості конкурсу на романи, сподівання що твір знайде своє місце і за рік і за два, як тільки досконало допишеться. Коронація слова вже в 14-му році і кількість надісланих рукописів постійно зростає, разом з фундаментальністю і якістю творів.

Щоб вирішити три великі задачі які засновники поставили перед собою (змінити: існуючий модель книговидавання, традиційний літературний процес, і розгереметизування літератури) теж потрібний час. Зміна або перебудова процесів є тривала справа. Про це, в наступних абзацах.

Інклюзивність: конкурс повинен закріпити участь всіх сторін процесу, від авторів до читача. Не проста справа підняти з розвалин літературу. Важливе сполучення ланок від письменника до видавця. Коронація розв’язала задачу через включення в ланцюг додаткової ланки, сам конкурс який поєднує в одному місці – в сотнях експертів і в 20-ти членах елітного журі – всіх живих учасників процесу.

Ризик: фінансовий ризик за виданий роман на ринку несе видавець. Тому видавці присутні серед експертів і серед членів журі.

Після відбору лауреатів і дипломантів на засіданні журі, видавці вибирають романи до видання. Бувають між собою гарячі суперечки, змагаються за письменників, переманюють високими тиражами і гонорарами – все так як повинно бути в нормальному літературному процесі. В кінці, видавець обирає тих переможців, які відповідають профілю своїх читачів і тим самим зменшують ризик несприйняття книжки і фінансової поразки. Але не завжди так було. В перших роках конкурсу, видавці не радо і обережно бралися за роман.

Варто згадати, що особливо нелегко було в першому 2000 році знайти видавців і виручили відносно невідомі і не давно засновані видавництвах (що і до нині працюють). Отже, 2000 рік:

Махаон, створено в 1997 р. видало перші дебютні романи Ірен Роздобудько «Пастка для жар-птиці» і Алли Сєрової «Правила гри»;
Олени Теліги, створено в 1994 р., видало перші дебютні романи Віктора Абузярова «Євангеліє від Євгенія» і Наталії Шахрай «Сутінки у двох»;
Аверс, заснований в 1994 р., видав дебютний роман Марини Гримич «Ти чуєш Марго?»;
Підручники і посібники (Тернопіль) видав встновленого письменника Володимира Лиса «Романа» і Олени Стяжкіної «Купуйте бублики».

Декларовані перші наклади тоді були від 1.000 до 2.000 примірників, що відображало слабкість ринку, дефіцит обігових коштів при високих банківських ставках, і ризик невідомих авторів.

Конкурс зберігає об’єктивність не взявши на себе видавничу справу, не отримуючи фінансовий прибуток від лауреатів, але наштовхуючи видавництва на сміливість.

Розголос і розповсюдження:

Окрім всіх дебатів 1990-их рр.. про те, чи книжка є товаром (сприймалося таке окреслення як принизливе в ті роки), засновники розуміли що не державою замовлені і розповсюджені наклади вирішують долю роману, а в кінці тільки читачі, які голосують гаманцем. За дедуктивною логікою це диктувало необхідність реклами: книжка як товар підлягає ринковим законам попиту і пропозиції, і інформації про її наявність треба донести до читачів.

Щоб запрацювала ланка книгарень між видавництвом і читачем потрібні всі засоби торгового маркетингу: «Коронація слова» створювала і ставила стенди в книгарнях, видимо на поличках розкладала книжки, розвішувала афіші/постери, і давали інформації і рекомендації продавцям.

Згромадженість: успіх в літературному прориві вимагав згуртованість всіх літературних сил, всіх письменників незалежно від літературних організацій. До Коронації слова з початку приєдналися НСПУ (Загребельний Павло – перший голова журі романів 2000 р., Мушкетик Юрій – куратор номінації романів, 2003-2006 рр., Яворівський Володимир, Баранов Віктор) і Асоціації письменників України (Федюк Тарас – куратор 2006-2009 рр., підтримували Забужко Оксана, Покальчук Юрко, Шкляр Василь),
Довкола конкурсу створилося скупчення науковців, літературознавців: акад. Іван Дзюба – голова журі 2001 р., акад. Микола Жулинський – багато разовий голова журі, ректор УВУ (Мюнхен) Ярослава Мельник, Володимир Панченко, Тамара Гундарова, Софія Філоненко, Оксана Сліпушко, Лариса Волошук, Іван Мегера, Анатолій Ткаченко.

З часом, в міру того як наплив «коронаційних» письменників зростає і спостерігається закономірності цього явища, наукова зацікавленість до цих письменників, їхніх творів, ефекту творів на суспільство і літературні та культурні процеси буде зростати. Ця монографія колективу авторів під добрим каталізатором професора Софії Філоненко є піонерським кроком по цій науковій траєкторії.

Суспільна користь у розвитку культури:

Засновники від самого початку задумів про конкурс трактували літературу як стратегічну рушійну силу в розвитку інших вимірів культури і собі визначили як пріоритетні для конкурсу: романи, кіно, п’єси, і лірична поезія.

(а) Романи завжди працювали як головним двигуном і потоком літератури. В ХХ ст.. романи вже стали тематичним для кіно, письмовим матеріалом для перетворення в кіносценарії.

В номінації для романів, конкурс відкрив 145 нових романістів (письменники які не писали романів) і підсилив ще 73 письменників які вже видавалися але збільшили свою популярність і отримали заохочення далі писати. Разом ці 218 письменники видали 432 романів з яких вперше відкриті конкурсом видали аж 295 романів.

(б) Важливість кіно, включно з телевізійними серіалами, у формуванні суспільства привело до створення, одночасно і з романами, окремої номінації для кіносценарій і вже в 2000 році конкурс визначив 13 кіносценаристів.

Створення номінації кіносценарій підтримав Олександр Роднянський і до співпраці підключився Канал 1+1 як спонсор і як рекламодавець конкурсу.

На основі романів і кіносценаріїв створені фільми:

2004 рік:

«Ніч світла», за мотивами кіноповісті Олександра Жовни, дипломант 2000 року за кіносценарій «Експеримент», зняв Роман Балаян;
«Дванадцять копійок», Кирило Устюжанін, дипломант 2001 року, з підтримкою Президента України

2005 рік:

«Темна вода» Андрія Кокотюхи, екранізація роману, який здобув першу премію в номінації «Романи» в 2005 році.
«Світлячки» Надії Кошман, володар 3-ої премії 2004 року, на замовлення Міністерства культури

2008 рік:

«Ґудзик», Ірен Роздобудько, за однойменним романом за який здобула першу премію в 2004 р, на телеканалі «1+1». Сценарій фільму переміг на ХІІІ Міжнародному телевізійному фестивалі, який відбувся 27-31 жовтня в Барі, Чорногорія

2009 рік:

Фільм «Повзе змія», Андрій Кокотюха, за однойменним романом, 3-а премія 2005р, режисер Максим Бернадський

2011 рік:

Фільм « Борода» режисера та переможця 1-ї премії в номінації кіносценарії Дмитра Собчука-Сухолиткого

2013 рік:

«Іван сила», Олександра Гавроша, перша премія 2011р за п’єсу «Цирк Івана Силу», стала основа Фільму «Іван Сила», продюсера Віктора Андрієнка.

2016 рік:

«Гніздо горлиці» за сценарієм Василя Мельника. Фільм отримав відзнаку таких кінофестивалів, як Одеський міжнародний кінофестиваль, Міжнародний кінофестиваль Мангейм-Гайдельберг, Національна кінопремія «Золота дзиґа», у якій отримав 6 перемог у номінаціях з восьми можливих.

У 2005 році конкурс запровадив третю споріднену номінацію – п’єси. Вже до 2013 року, конкурс відкрив 46 нових драматургів з 64 лауреатів і дипломантів.

2004 рік:

«Навіжена співачка» Валентина Тарасова (Краматорськ), володаря першої премії 2004 р., поставлено в Київському академічному Молодому театрі, отримала грант Президента України.

2006 рік:

«Стежечка Святого Миколая» Лариси Діденко (Львів), володарки 2-ої премії з 2006 року, поставлена у Львівському театрі юного глядача.
«Коли повертається дощ», Неди Нежданої (Краматорськ), дипломант 2005 р, поставлена театром «Ательє 16», режисер-постановник Андрій Білоус

2007 рік:

«Соло для двох» Віктора Рибачука (Вінниця), дипломанта 2007 року, поставлена режисером Андрієм Приходьком. На міжнародному театральному фестивалі «Панорама» в Білорусі ця вистава отримала першу премію у проекті “Театр-on-Line”.
«Ромео і Жасмин» Олександра Гавроша (Ужгород), отримав другу премію конкурсу у 2007 році, була реалізована на сцені у трьох різних версіях:

(1) спочатку її поставили учасники Студентського театру «Вавилон»,

(2) потім майже одночасно у 2010 році 16 травня відбулася тріумфальна прем`єра спектаклю на великій сцені Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка і

(3) приблизно у той же час спектакль «Ромео і Жасмин» був поставлений і за результатами блискучої прем’єри прийнятий до постійного репертуару Одеського театру юного глядача.

Вистава театру «Сузір’я», 1-a премія Андрія Рушковського та Сергія Кисильова за п’єсу «Єврейський годинник»

2008 рік:

Вистава «Солодка Даруся» за романом Марії Матіос.

2012 рік:

«Майже ніколи не навпаки» Марії Матіос, в Івано-Франківському муздрамтеатрі ім.І.Франка. За цей роман письменниці отримала першу премію конкурсу у 2007 році.

2014 рік:

Молодий театр, вистава сучасної комедії “В чом чюдо, тьотя» Надії Симчич, яка отримала у 2012 р. І премію конкурсу “Коронація слова” у номінації “П’єси” за твір «Хата або Кінець епохи вишневих садів».

З 2008 р. конкурс відкрив номінацію для поезії але з фокусом на пісенну лірики про кохання. Спостерігання поступового занепаду української популярної музики після вершків досягнень при кінці 1990-ті роки, засновники готують великий проект для покращення стану. За цих кілька років, конкурс визнав 32-ох поетів і сотні нових поезій.

Номінація «Твори для дітей», метою якої є популяризація читання серед дітей та молоді, введена з 2011 р. та відзначив 45 письменників що привело до низки виданих книжок. Ця номінація поступово розвивається.

Ці п’ять категорій обрано не випадково, адже ці жанри є стратегічними для культури, вони формують, визначають розвиток і зрілість нації.

Міжнародність і розгерметизованість.

Згадаймо, як виглядали перші роки пострадянського періоду в літературі. За умов цензури, українська література отримала невеличкий вихід на письменників які проявляли або прихильність або бодай нейтральність до СРСР та не відхилялися занадто від соцреалізму. Письменники і читачі були в великі більшості переконані що вони ознайомлені з домінантними шедеврами сучасного світового красного письменства. Приголомшуюча більшість міжнародних зв’язків ішла через столицю на державній мові. Як в Москві все викручене і вторинне величалося то бідні українці через додаткоі сита отримували малотиражне літературне вікно на світ, в першу чергу завдяки журналу «Всесвіт».

Засновники шукали криголома щоб пробити масивну і потужну діру в мурах ізоляції для широкої маси читачів і надати письменникам доступ до мас через поширені на заході жанри, написані без спотворень і викривлень які насаджувалися параметрами радянської цезури: (а) соцреалізму, (б) політичної правильності, (г) національної субординації, (д) творчої обмеженості на розсуд інструкцій і смаків виконавців цензури.

Побажання засновників до письменників: «Пишіть що заманеться вашій творчій уяві, але при одні умові, що вас зрозуміє і вашим твором буде захоплений читач, не відкладаючи твір з першої сторінки (але ще при дриіій умові – що не порушуєте загальні етичні і моральні суспільні норми)». До свіжих паростків 90-их років додалася потужна і, тепер головна, струя мейнстрімової масової жанрової літератури авторів «Коронації слова».

Не парадоксально, цей потужний мейнстрім пожвавів і контракцію з боку письменників, які шукають альтернативу до масового жанрового роману в диференціючому напрямку художнього пошуку, антироману, інтелектуального витончення і нешаблонних пошуків. Разом ці напрямки посилюють якість і значимість один одного, вибудовують піраміду інтелектуальних, філософічних і естетичних розшарувань, створюють підгрунття для великої української літератури, для майбутніх лауреатів нобелівських премій, для такої літератури яку нам століттями перебивали розстрілами і репресіями.

Сьогодні читаючи романи українських і закордонних письменників у порівнянні не відчувається що це письменники з різних «планет» як ще відчувалося в середині 90-их рр. На загальні людські мови, письменники різних країн відображують реалії і фантазії своїх суспільств і самого себе як письменника. Українські твори залишаються унікальними бо написані на «гештальті» наших реалій і на соковиті мові великого європейського народу.

Міжнародність конкурсу проявляється в ще одному вимірі – поступово зростає кількість творів, які надходять з-поза України. В минулих роках це були винятки. Але раптово в набору на церемонію 2014р. появилися високоякісні романи з Швеції, Польщі, Німеччини, Франції, США, Італії, Чехії, і Японія, всі написані українською мовою.

В наступних роках конкурс має намір скріпити і зворотний потік – популяризувати «коронаційних» письменників за кордоном. До якоїсь міри це вже відбувається завдяки «Книжковому простору» на чолі із Миколою Кравченко. Але мета відкрити для світу постаті на рівні із Андрієм Курковим, щоб об’єднатися з відомими письменниками українського походження такі як і Марина Левицька (Marina Lewycka) і Анна Шевченко (Anna Shevchenko) обидві з Британії, і Чак Пагланюк (Chuck Palahniuk) з США.

Отож, здійснюється мета засновників. Конкурс відкриває та популяризує творчість широкого спектру авторів, які здатні створити нове літературне відродження, наповнюючи український ринок повнокровною, захоплюючою, конкурентоспроможною літературою, щоб закріпити новітню вітчизняну літературу на світовому рівні. Окрім романістики, конкурс теж починає стимулювати розвиток вітчизняних театрів (подаючи нові п’єси для оновлення репертуару), пісні (подаючи нову пісенну лірику для композиторів та виконавців) та кіно й телебачення (подаючи нові кіносценарії).

Переможців конкурсу визначає авторитетне журі. До його роботи завжди залучаються знавці літературного процесу: відомі літературознавці, критики, журналісти, письменники й видавці. Висловлюють своє бачення у складі журі й ті автори, які отримали 1-шу премію конкурсу. Серед членів почесного журі в різні роки були:

корефей Павло Загребельний;
академіки Микола Жулинський, Іван Дзюба;
професори Володимир Панченко, ректор УВУ (Мюнхен) Ярослава Мельник, Тамара Гундорова, Софія Філоненко; доценти Іван Мегера, Оксана Сліпушко, Лариса Волощук, Анатолій Ткаченко;
письменники Андрій Курков, Володимир Яворівський, Юрій Мушкетик, Тарас Федюк, Олег Чорногуз, Юрій Покальчук, Михайло Слабошпицький, Василь Шкляр, Марія Матіос, Вдовиченко Галина, Волков Олексій, Гранецька Вікторія, Гримич Марія, Денисенко Лариса, Коломийчук Богдан, Роздобудько Ірен, Слоновська Ольга, Яріш Ярослав і Бакалець Ярослава, Вільченський Олександр, Кокотюха Андрій, Лис Володимир;
видавці Володимир Брискін (вид-во Теза), Олександр Красовицький (вид-во «Фоліо»), Дмитро та Віталій Капранови (вид-ва Зелений Пес, Джерела М), Лариса Копань (вид-во «Пульсари»), Світлана Скляр (вид-во «КСД»), Елеонора Сімонова (вид-во «Нора Друк»), Микола Мартинюк (вид-во «Твердиня»), Василь Гудковський (вид-во «Піраміда»), Орест Бакайчук (вид-во «Бак»), Наталя Тисовська (вид-во Країна мрій), Іван Малкович (Абабагаламага), Ростислав Семків (вид-во Смолоскип), Марина Гримич та Ігор Осташ (вид-во Дуліби), Василь Манжура (вид-во Джура), та інші.
Олександра Коваль (Форум видавців), Марина Олійник (Чикагський часопис «Час і події»), Ольга Герасимюк (депутат), Ірина Вікирчак (Меридіан Черновіц), Микола Сенченко (Книжкова палата ), Дмитро Кириченко.

Художні твори ряду авторів, що брали участь у конкурсі, отримують додаткові відзнаки. Ряд романів неодноразово входить до Всеукраїнського рейтингу «Книжка року». Роман Галини Вдовиченко «Пів’яблука» став переможцем конкурсу «Дебют року 2008» в номінації «Кращий автор» від мережі книгарень ЕМПіК (БУКВА). Переможець другої премії у 2009 році Максим Кідрук дістав почесну відзнаку «Відкриття року» за роман «Мексиканські хроніки». Також цей роман посів друге місце у щорічному рейтингу журналу «Кореспондент» «Найкраща українська книга – 2010» у номінації «Документалістика».

«Короновані» твори здобувають визнання й за межами України. Зокрема, романи відзначаються на конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі». Роман Анни Багряної «Етимологія крові» (За Габією або усупереч забобонам) став лауреатами Міжнародної українсько-німецької літературної премії ім. О. Гончара. Також цей же твір Анни Багряної отримав 2 місце на конкурсі видавництва «Смолоскип». Роман «Майже ніколи не навпаки» поета, прозаїка, публіциста Марії Матіос здобув у 2007 році 1-шу премію «Коронації слова», а в 2010 році твір вже вийшов англійською мовою в Австралії. Роман Мар’яни Малиної «Фіолетові діти» були відзначені та видані грецькою мовою посольством Греції.

Твори авторів-переможців «Коронації слова» – це історичний та соціологічний портрет сучасної України. Сторінки рукописів віддзеркалюють життя справжніх людей: якими справами вони займалися, які життєві тягарі мали, чим захоплювалися і чим обурювалися, що їх тішило і що хвилювало, що давало піднесення і наповнювало гострими відчуттями. Власне, такі тексти для майбутніх поколінь – це літопис буття людей тієї доби, коли оновлювалася Україна.

Засновники Міжнародного конкурсу
«Коронація слова» Тетяна та Юрій Логуші